“Моя робота — це не просто професія. Це покликання, відповідальність і служба людям. Для мене це найбільша честь — бути тим, хто простягає руку у найтяжчу хвилину”, - Денченко Володимир, командир відділення - водій 45 державної пожежно-рятувальної частини (м. Дружківка).
Родом з міста Дружківка. До лав ДСНС приєднався у 2016 році.
“Ще з дитинства я захоплювався рятувальниками — мужні люди у формі, що йдуть туди, звідки інші тікають. Я мріяв бути серед них, рятувати, допомагати, бути корисним. І коли життя дало шанс — я не вагався. Сьогодні я командир відділення - водій 45-ї ДПРЧ, і це не просто робота — це здійснення дитячої мрії та служба людям у найважчі миті їхнього життя”, - ділиться Володимир.
На початку повномасштабного вторгнення Володимир евакуював родину до Львова, а сам залишився на службі у рідній Дружківці. Улітку 2022 року Володимир був змушений тимчасово евакуюватися до Хмельницької області, куди згодом переїхали і його дружина з сином. Проте вже через три місяці він повернувся до рідного міста, де й до сьогодні продовжує допомагати людям у складних умовах війни.
За час служби Володимир неодноразово залучався до підвозу води, ліквідації наслідків ворожих обстрілів, гасіння пожеж, а також до забезпечення водою як жителів Дружківки, так і мешканців Торецька Бахмутського району — зокрема, доставляли воду до котелень, аби люди не залишилися без тепла.
“З початку повномасштабного вторгнення я продовжував виконувати свої обовʼязки рятувальника та найбільше запамʼятався день в січні 2023 року, коли ворог завдав серії хаотичних ударів по місту. Після одного з обстрілів ми виїхали на гасіння пожежі, заїхали на заправку — й у цей момент поряд влучило в адміністративну будівлю. Минуло не більше двадцяти хвилин, як наступний удар прийшовся вже по Льодовій арені. Ми чули свист ракети й майже одразу побачили вибух — вона впала за кількасот метрів від нас. На щастя, людей там не було. Той день запам’ятався як один із найнапруженіших: постійні вибухи, пожежі, тривоги”, - пригадує Володимир Денченко.
Одна з останніх подій, яка відклалася у памʼяті, сталася нещодавно — коли російські «шахеди» влучили в підприємство. Він уже як командир відділення працював на автодрабині, гасивши складну пожежу на даху великої будівлі. “Ми прибули, коли все ще горіло. Завдяки тому, що вогонь не встиг зайти всередину, нам вдалося оперативно загасити дах і врятувати будівлю. Обʼєми були дуже великі — це була складна, але злагоджена командна робота”, - розповів командир відділення - водій 45 ДПРЧ.
З часом дружина Володимира також повернулася до рідного міста, де нині підтримує чоловіка в його щоденній, непростій, але важливій службі. Їхній син, якому вже 21 рік, мешкає в Києві. Він з гордістю говорить про батька як про справжнього героя — того, хто щодня, ризикуючи власним життям, рятує людей та захищає їхнє майно від вогню й наслідків ворожих атак. Для нього татові справи — це не просто робота, а приклад справжньої мужності та самовідданості.
Вільний від роботи час рятувальник проводить з дружиною, бо вона надає йому емоційну опору в складні моменти та допомагає знаходити сили для подолання стресових ситуацій. Також Володимир полюбляє ходити на риболовлю, бо відчуває, що саме це місце - місце сили.
“Я мрію про те, щоб якомога скоріше закінчилася війна, щоб всі українці повернулися додому. А як закінчиться війна ми відбудуємо місто та в нас все буде добре”, - Володимир Денченко.
Володимир Денченко — не просто професіонал, а людина з великим серцем і сталевою витримкою. У ньому поєднується досвід, рішучість і щира любов до своєї справи. Він один із тих, завдяки кому тримається тил і хто щодня доводить: справжні герої живуть серед нас.
Комментарии