“У нашій роботі не буває однакових викликів — кожен раз усе по-новому, і ніколи не знаєш, що чекає попереду. До цього неможливо звикнути. Але я завжди тримаюся одного принципу: ніколи не здаватися і йти до кінця, доки є хоч найменший шанс врятувати життя”, — каже Володимир Абрамов, старший пожежний-рятувальник 45 державної пожежно-рятувальної частини 12 державного пожежно-рятувального загону (м. Дружківка).
Родом із села Сергіївка Краматорського району. У лавах ДСНС — понад 13 років. Нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України” та нагрудним знаком “За відвагу в надзвичайній ситуації”.
Володимир ще зі шкільних років мріяв служити людям і приносити користь своїй країні. Після інституту та строкової служби він зрозумів, що його шлях — це порятунок життя. Саме тому приєднався до Служби порятунку, де й досі сумлінно виконує свій обов’язок, допомагаючи тим, хто опинився в біді.
З початку повномасштабного вторгнення Володимир залишився у рідному селі, щоб продовжити свою справу. Попри небезпеку, він щодня виконує свій обов’язок, допомагаючи тим, хто опинився у біді.
“Пам’ятаю той випадок добре. Це було в Дружківці, десь на початку 2023 року. Ворог вдарив по п’ятиповерховому житловому будинку, зруйнувавши вихід та пошкодивши сходову клітину. Ми виїхали двома відділеннями. Було зрозуміло — люди всередині й їм потрібна допомога. Через значні руйнування автодрабина не змогла під’їхати до будинку, тому довелося спускати мешканців по звичайних драбинах, підтримували, заспокоювали, допомагали зійти. У такі моменти не думаєш про страх — тільки про те, що треба врятувати кожного”, — пригадує Володимир Абрамов.
Володимир — рятувальник, який не боїться ані вогню, ані руйнувань. Він завжди готовий ризикувати власним життям заради інших, бо переконаний: кожна хвилина може стати вирішальною для порятунку.
“На початку лютого 2023 року в п’ятиповерховий будинок у Краматорську вдарила ракета. Ми виїхали на місце — почали розбирати завали. Допомагали всі, хто міг: рятувальники, волонтери, місцеві мешканці. Пам’ятаю чоловіка, який ще був живий під уламками. Ми робили все, що могли, аби дістати його, але, на жаль, ми не встигли його врятувати. Це був один із найважчих моментів — коли ти борешся до останнього, але смерть виявляється сильніше… Такі випадки залишаються в серці назавжди”, — ділиться рятувальник.
До війни Володимир у вільний від роботи час захоплювався пошуком скарбів і часто блукав селами з металошукачем, інколи знаходячи цінні артефакти. Зараз його хобі — мотоцикл: поїздки на двоколісному допомагають відволіктися після важких чергувань і відновити сили серед природи та дороги.
Володимир має матір, батька, сестру та племінника. Під час війни він евакуював родину до більш безпечного регіону країни, де вони й наразі перебувають у безпеці. Рідні переживають за Володимира та щиро підтримують його вибір, пишаючись його відвагою й самовідданістю.
“Я мрію про те, щоб війна нарешті закінчилася, щоб моя сім’я і всі люди змогли повернутися додому. Мрію про справжній мир — коли солдати повернуться, а ті, хто був змушений виїхати, зможуть жити спокійно і без страху”, — Володимир Абрамов.
Комментарии