“Я не просто працюю рятувальником — я живу цією справою. Дуже хочу, щоб вистачило сил, здоров’я і миру дійти з нею до пенсії. Бо це не просто робота — це моє життя”, — каже Роман Костін, пожежний-рятувальник 45-ї державної пожежно-рятувальної частини (м. Дружківка).
Роман родом із селища Щербинівка Торецької громади. До лав ДСНС приєднався у 2018 році. За час служби був нагороджений нагрудним знаком “За відвагу в надзвичайній ситуації” та відзнакою Президента України “За оборону України”.
Про професію рятувальника Роман дізнався від друзів — вони розповіли, які виклики та відповідальність несе ця справа. Коли з’явилася можливість приєднатися до Служби, він вирішив спробувати — і все вдалося. Робота одразу припала до душі: подобається адреналін, рятувати людей, боротися з вогнем. Свою службу Роман розпочав у 61-й державній пожежно-рятувальній частині міста Торецьк.
“Моя перша пожежа запам’яталася на все життя. Це була квартира, що палала на першому поверсі, а на другому — сильне задимлення, звідки кричали дві дівчини. Ми в апаратах піднялися сходами й вивели їх у безпечне місце. На жаль, у квартирі виявили тіло загиблого… Таке було моє бойове хрещення — одразу ж серйозне, по-справжньому”, — пригадує рятувальник.
З початку повномасштабного вторгнення Роман залишився у Торецьку та продовжив службу під постійними обстрілами. У місті було неспокійно ще з 2014 року, але з 2022-го обстріли стали частішими. Попри небезпеку, він рятував життя і працював доти, поки ситуація не стала критичною.
“Пам’ятаю, після одного з авіаударів ми деблокували жінку з дитиною з-під завалів — на жаль, вони загинули. І в той же день, буквально за годину, ми вирушили на наступне місце прильоту. Там від будинку залишився лише один кут — і саме в ньому, дивом, врятувався господар. Усе довкола було зруйновано, а він залишився живий”, — ділиться Роман.
Рятувальник залучався до проведення аварійно-рятувальних робіт у прифронтових населених пунктах. Разом із колегами брав участь в евакуації людей, ліквідації пожеж після обстрілів, розборі завалів, підвозі води, доставці та розвантаженні гуманітарної допомоги. Служба була виснажливою — майже без відпочинку, постійно під загрозою обстрілів.
“І саме під час однієї з таких змін трапився один із найвиснажливіших днів. Зранку ми поїхали в Нью-Йорк — гасили гаражі, а коли повернулися, одразу почалися авіаудари по двоповерхових будинках у Торецьку. Ще й артилерія накрила район — майже одразу повідомили про поранених, їх було восьмеро. Потім — нові виклики: пожежа в перукарні, а вже вночі били "Гради" по центру міста — горіло все. Техніка й особовий склад роз’їхались по різних адресах. Лише повернулися — ще один авіаудар: будинок вигорів ущент, залишився тільки фундамент. Було важко фізично й морально, але ми продовжували працювати”, — пригадує пожежний-рятувальник.
У жовтні 2022 року під час одного з масованих обстрілів Торецька ворожа ракета влучила в дев’ятиповерховий житловий будинок, повністю зруйнувавши один із під’їздів. Обстановка була надзвичайно небезпечною — скрізь уламки, бетон, пил та загроза повторного удару.
“Після прильоту ми одразу прибули на місце — під’їзд був зруйнований майже повністю, мешканці опинилися заблокованими у квартирах, більшість — на верхніх поверхах. Самостійно вибратися вони не могли, бо сходова клітина обвалилася. Ми з колегами працювали в темряві, серед уламків, обстежували кожен поверх і кожну квартиру. Людей довелося евакуювати через балкони — за допомогою автодрабини спустили 19 осіб. Було складно, але ми знали: кожна хвилина може бути вирішальною”, — розповідає Роман.
“У мене був вівчар Рей — справжній друг і, можна сказати, рятівник. Він за кілька секунд до обстрілу вже відчував небезпеку: підривається, біжить до підвалу — і я за ним. Один раз саме так і врятував мені життя: тільки встиг забігти за псом, як над головою засвистіло й почались прильоти. На жаль, він загинув…”, — згадує рятувальник.
Влітку 2024 року підрозділ Романа передислокували до Костянтинівки, тоді ж він залучався до ліквідації масштабних лісових пожеж на Лиманщині.
“У Лимані ми часто виїжджали на гасіння лісових пожеж, де все ще залишалося багато вибухонебезпечних предметів — мін, снарядів, покинутих бліндажів ще з часів окупації. Під час одного з таких виїздів, коли працювали разом із саперами, нас накрило касетами — ворог побачив скупчення людей. Довелося тікати в укриття й чекати, поки все затихне, а потім повертатися до роботи”, — розповідає пожежний-рятувальник.
Згодом рятувальника перевели до Дружківського підрозділу, де він нині продовжує виконувати свої службові обов’язки в умовах постійної небезпеки. Роботи вистачає: пожежі, руйнування, допомога людям — усе це щоденна реальність прифронтового міста.
У Романа є кохана дружина, яку він евакуював до Одеської області у квітні 2022 року. Вона підтримує свого чоловіка та дуже хвилюється за нього.
“Я мрію про скорішу перемогу та мир. Хочу купити свій власний будинок, народити дитину та далі працювати рятувальником — до самої пенсії”, — Роман Костін.
Комментарии