«Ми вже не витримуємо»: історія Вікторії з прифронтової Новогригорівки
За даними репортажу "Суспільне Донбас", жителька Новогригорівки Дружківської громади Вікторія розповіла, що російські війська регулярно обстрілюють селище з безпілотників. Горять будинки, є поранені й загиблі серед місцевих. Уже чотири дні вона не заходила до своєї оселі — ночує з сусідами біля річки, щоб почути, як летить «Шахед», і встигнути сховатися на городі. Жінка зібрала речі та подала заявку на евакуацію.
6 липня в один із будинків селища влучив російський безпілотник. У момент обстрілу в оселі перебувала родина. Син подружжя опинився під завалами.
«Мешканці селища, більшу частину роботи зробив батько. Він відкопав свого сина і таким чином врятував його. Врятувало те, що він був у кімнаті, на нього впав килим зі стіни, а потім вже присипало різноманітним брухтом. Цегла, штукатурка і все інше. Звісно, мати так само допомагала. Пообпалювала руки, трохи обпалила обличчя, але людину врятували, це найголовніше для нас», — зазначив головний спеціаліст відділу розвитку територій Дружківської ВА Максим Воробйов.
Вікторія мешкає на іншій вулиці. Після того обстрілу вона більше не заходила до хати.
"Летіло лихо і вогонь. Звук… Я не знаю, напевно, нас контузило. Піднявся вогонь — як з кущів на нас. Може, кущі його затримали. Ми бігли туди, до кукурудзи", — згадує момент обстрілу Вікторія.
"Сюди падаємо, а звідти вже тітка Валя горить і крик. Ми взагалі нічого не зрозуміли, встали всі у бруді, лежали, від страху взагалі можна у землю закопатися", — каже вона.
Тепер Вікторія спить на матраці у дворі, поруч — документи й пляшка води. Бояться, що в хаті не почують звук дрона.
«Хотіли залишатися до останнього. Але тепер — усе. Нема куди повертатися. Морально й фізично вже не витримуєш. Ми навіть не їмо. З'їли бутерброд, запили водою — і нудить. Це, мабуть, стрес. Наші вуха — як локатори, ми просто вслухаємося в дзижчання», — каже вона.
Разом із чоловіком Вікторія зібрала речі, подали заявку на евакуацію, чекають волонтерів. Їдуть на Полтавщину до родичів. Виїжджають також сусіди.
«Зараз тут фури — ми тільки проводжаємо їх поглядом. Але й нам вже призначили час. Хочемо забрати хоч холодильник, камеру, телевізор — найнеобхідніше. І пару курток, суконь, чоловіку — футболки, штани. Поки що так», — розповідає Вікторія.
Ціни на перевезення непідйомні:
«13 тисяч гривень. Якби сьогодні забрав — уже б погодилася. Віддаси все, аби бути в безпеці. Волонтери обіцяли на четвер, платний перевізник — теж на четвер».
Жінка додає, що залишають худобу, урожай.
«Все залишається. Куди ми їх заберемо? Відпустимо, я не знаю що. Як вони ще погодяться, хоча б у мене є кімнатна собачка та кішечка. Ми хотіли хоч би кульок свого копнути, картоплі. Ми просто не можемо піти на город. Він летить (безпілотник — ред) і нам треба ховатися і намагатися разом триматися».
Жителі Новогригорівки змушені ночувати біля річки. Кажуть, що лише так можна почути звук безпілотника — в хатах його не чути. Люди приносять туди ковдри, воду та найнеобхідніше.
«Хоч у полі, хоч без будівель — аби не накрило. Вогонь — ми ж на власні очі бачили», — ділиться Вікторія.
До повномасштабного вторгнення в селищі мешкали 287 людей, серед них — 14 дітей. Зараз залишилось близько 180, за словами Максима Воробйова.
«На сьогодні — близько 100 осіб і шість дітей. Протоколів щодо евакуації дітей я ще не бачив, але питання вже на контролі. Думаю, цього тижня вирішиться. Ми вже почали евакуацію. Люди усвідомлюють небезпеку — і вивозять дітей», — каже Воробйов.
Комментарии