До Луцька переселенки прибули потягом, розповіла Суспільному директорка закладу Алла Гнатюк.
70-річна Галина – родом Райського, що поблизу Дружківки. Жінка пересувається на кріслі колісному. З її слів, у селищі, де проживала, людей практично не залишилось, тому вирішила й сама виїхати від щоденних обстрілів.
"Я не ходяча, сиджу в куточку і молюся, бо у вікно дивлюся — два будинки горять, — пригадує жінка. Мене вивезли голова і два рятувальники, на ношах мене доправили до Дружківки. Повністю зруйноване село. Ні газу, ні світла, нічого не має".
Анні Івановій наприкінці вересня виповниться 80. У Дружківці жінка проживала у багатоповерхівці й щоразу боялася за своє життя.
"Я вночі прокинулася і в мене думки – їхати, їхати. Спочатку важко було розставатися з Дружківкою, де прожили все життя. А потім були вимушені, бо активні бойові дії нас змусили виїхати. Ми простудилися в дорозі, їхали 5 чи 6 днів. А тут ми побачили світло доброти", — говорить переселенка.
Рада, що перебуває в безпеці і 84-річна Валентина. Початок повномасштабного вторгнення жінка зустріла вдома, згодом виїздила в іншу область і знову поверталась на свою малу батьківщину. Цими днями, каже, була змушена знову поїхати.
"Бомблять дуже, у нашім домі хлопці жили солдати, дуже гарні.Дуже хочеться, щоб наших більше залишилось живих. Напала на нас ця навала, хочеться, щоб ми перемогли", — говорить пенсіонерка.
Зі слів директорки геріатричного пансіонату, зараз у закладі проживають 168 мешканців, із них — 52 переселенці.
"Ми приймаємо ВПО із 2023 року, співпрацюємо із ними, тому що ми знаємо, що вони важко пережили свої обставини, втрату своїх домівок. На сьогодні вони адаптувалися, дуже багато людей позалишалося і не повертаються додому", — зазначила Алла Гнатюк.
Усі переселенці перебували або перебувають на тимчасовому проживанні в пансіонаті до закінчення воєнного стану в Україні.
Комментарии