Чемпіонат Європи з футболу UEFA EURO 2020 видався дуже незвичним з багатьох причин, і не лише тому, що проходить у 2021 році. Таких обмежень на входах і трибунах стадіонів вболівальники ще не бачили, а закриті кордони внаслідок пандемії ковіду не дозволили багатьом любителям футболу повболівати вживу за свої національні збірні. Стосується це й нас, українців, та все ж знайшлися ті, хто попри всі труднощі й обмеження добилися того, щоб опинитися на трибунах і підтримати нашу команду.
Розповідь буде про ігри нашої збірної в Бухаресті проти Північної Македонії та Австрії.
Я вболівальник з багаторічним стажем, вже більше двадцяти років за будь – якої нагоди намагаюся підтримати нашу збірну на стадіоні. Відвідав в Україні багато міст та стадіонів, де грала наша збірна, був і на двох іграх нашої збірної в Донецьку під час ЄВРО – 2012. Але це був перший досвід виїзду за кордон на такий турнір.
Поїздку став планувати на початку 2020 року, як тільки став відомий календар ігор збірної України, та стало зрозуміло, що дві гри наша збірна проведе в Бухаресті. Ми із друзями зареєструвалися на сайті УЄФА і взяли участь в аукціоні – розіграші квитків. Виграли по 4 квитки на кожну гру.
З відомих причин чемпіонат у 2020 році чемпіонат не відбувся, його перенесли на цей рік. Внаслідок карантинних обмежень румунська влада дозволила заповнити стадіон лише на 25%, і труднощі із перетином кордону були у багатьох людей. Але мене та моїх друзів з Дніпра нічого зупинити вже не могло. Вирішили їхати автівкою вчотирьох. Перед поїздкою зробили ПЛР – тести, вони були потрібні для перетину кордону та потрапляння на першу гру.
Виїхали з Дніпра вранці 16 червня. До вечора доїхали до міста Рені, що в Одеській області на кордоні із Молдовою. Гра з Північною Македонією мала початися о 16.00 17 червня, тому ми рано вранці мали перетнути спочатку українсько – молдовський кордон, потім проїхати кілометр по Молдові, та потім вже молдово – румунський кордон та подолати 250 км до Бухаресту. Із усім цім ми впоралися, та в’їхали до Бухаресту приблизно о 13.00.
Аби потрапити на стадіон кожен вболівальник мав отримати спеціальний браслет в одному з приблизно 20 медичних центрах, які були обладнані по всьому Бухаресту. Для цього треба було надати або дійсний на той момент ПЛР – тест та експрес – тест, або сертифікат про вакцинацію або пройти експрес – тест на місці. Браслет коштував один євро або п’ять румунських лей. Із цим ми швидко впоралися. Зустріли наших вболівальників, які підказали нам найближчий такий центр. Потім заселилися в готель, приблизно в 3-х км від стадіону, та одразу вирушили на гру. Дорогою нам зустрічалися македонські вболівальники, які нам сподобалися. Привітні, веселі і дружелюбні люди. На стадіоні було приблизно 15 тисяч глядачів, якось незвично для матчів такого рівня. Приблизно третина – українські вболівальники. Орієнтовно стільки ж було македонців. Результат відомий – Україна перемогла 2:1. Був прекрасний перший тайм та нервовий другий. Але результат на табло і наше свято!
Наступна гра із Австрією 21-го, є три вільні дні, тому ми вирішили їхати на море, на румунське узбережжя Чорного моря. Я був мало знайомий із морськими курортами Румунії, точніше зовсім не знайомий. Знав, що є великий порт Констанца і все. Забронювали номери в готелі в невеличкому курортному містечку Нептун, південніше Констанци. Виявилося все непогано – гарний готель із смачними сніданками, чисте море. І ще, ми виявилися першими українцями в цьому готелі. Відпочивають переважно румуни, якщо бувають іноземці, то або німці, або угорці.
До кордону із Болгарією 30 кілометрів, тому ми не відмовили собі у задоволенні відвідати Варну. При перетині кордону не було ніяких проблем. Зустріли багато наших земляків. Два роки тому назад Варна мені запам’яталася відсутністю місць для паркування, місто фактично забите автівками, іноді не те що проїхати, пройти неможливо. Так і цього разу, хвилин 40 кружляли по місту, шукали місце, де поставити машину. В Болгарії скоро вибори, їде агітаційна компанія. Все, як і в нас – борди, агітаційні концерти, роздача листівок. У Варні потрапили на такий концерт якогось партійного блоку. Назву не запам’ятали. Роздавали червоні кульки. Єдине – це точно не Шарій.
А потім гра із Австрією. 21 червня зранку вирушили на Бухарест. Процедура така сама – треба отримати браслет для проходу на стадіон. Цього разу треба було робити експрес – тести. По дорозі до готелю заїхали на медичний пункт, отримали браслети. Також спілкувалися із австрійськими вболівальниками, вони були згодні на нічию, в такому разі Україна виходила із групи із другого місця, і потрапляла на Італію, а Австрія – виходила б далі із третього місця. На трибунах нас візуально було більше, ніж австрійців, і вболівали ми краще. Але ми програли. Скільки було негативних емоцій. Навіть шок. Розходилися після гри в повній тиші. Як не дивно, особливої радості не наблюдалося і в австрійців, бо вони потрапили в одній восьмій фіналу на Італію, і вже відомо, що там вони їм програли. На той момент ми ще не знали, чи вийде з групи наша збірна. Але ми вийшли, і потрапили на Швецію, яку вчора обіграли з рахунком 2:1.
А зранку – дорога додому. Майже добу добиралися. Трохи потріпали нерви молдовські прикордонники. Вимагали ПЛР – тести, зрозуміло, що ні в кого їх не було, всі їхали в Україну транзитом по Молдові один км. Коли між Румунією та Молдовою скупчилося кілька сотень автівок, почали пропускати і треба було заповнити транзитну декларацію. Молдовські прикордонники навіть самі потім допомагали їх заповнювати.
Що стосується Румунії, то в першу чергу це дуже непогані дороги, відносно низькі ціни. Хоча Бухарест, як на мене поки що не дуже тягне на столицю держави – члена ЄС. Думаю, в них все ще попереду.
Все що стосується організації матчів, то претензій майже ніяких, румунський оргкомітет попрацював непогано. Можливо єдине – то мовний бар’єр. Важко було знайти англомовну людину, хоча б для спілкування на своєму рівні. Також кинулася в очі відсутність обмінних пунктів, тобто вони є, але знайти фактично неможливо. В Бухаресті тільки на наступний день після першої гри змогли поміняти гроші, і те, година пошуків під зливою. На морі взагалі треба було їхати в сусіднє місто. Але то все дрібниці. Такі подорожі запам’ятовуються назавжди.
Вболіваємо за український футбол!
Ігор Шкодін
Комментарии