Останньої неділі серпня в Україні відзначають День шахтаря. Це свято широко відзначається у шахтарських містах. Зараз мало хто знає, що на околицях Дружківки з 70-х років XIX аж до середини XX століття добували вугілля.

Детальний опис Дружківського родовища кам'яного вугілля 1877 року випустив харківський вчений-геолог, палеонтолог, професор Олександр Гуров. Вчений багато років свого життя присвятив вивченню родовищ вугілля, руд та солі. Саме під його керівництвом команда знайшла потужні поклади солі в районі Бахмута, джерело артезіанської води у Харкові та родовище кам'яного вугілля на Дружківсько-Костянтинівському кряжі.

Розвідка кам'яного вугілля у районі Дружківки проходила у 1875-1876 роках. «Дружківсько-Костянтинівський кряж є природно оголенням кам'яно-вугільного грунту. Починається на кордоні Харківської та Катеринославської губерній трохи вище злиття Торців (Кривого та Казенного) та тягнеться у напрямку NW (північний захід) до SЕ (південний схід) паралельно Кривому Торцю, по долині якого, а саме правому березі, проходить Азовська залізниця», – писав професор Гуров.

За підсумками розвідки поклади вугілля були виявлені в Суровському та Скелеватському ярах, а також Вільямській та Россоховатій балках. Саме з останньої у 70-х роках ХІХ століття і почалася розробка вугілля. Роботи велися на глибині 14,5 сажнів (близько 30 метрів), а кут падіння становив від 20-25 до 40-45 градусів. Товщина пласта становила 0,2-0,33 сажня (43 – 70 сантиметрів). Зазначимо, що на той час роботи велися на п'яти шахтах і в цих місцях було виявлено не лише вугілля, а й вапняк, сланцювата та червона глина та пісковик.

«Розвідувальні роботи складалися із проведення шурфів, ровів, бурових свердловин та розвідувальних шахт, – зазначав Олександр Гуров. - На північно-східних схилах розвідка була проведена між балками Россоховатою та Вільямською. Між Россоховатою та Вільямською були зроблені дві лінії шурфів».

Перша лінія проходила через шахти №1 та 2 та її довжина перевищувала 250 сажнів (540 метрів). Завдяки цьому було відкрито пласт вугілля 0,2 сажня (40 сантиметрів). Для того щоб визначити товщину пласта на більшій глибині, вчені заклали розвідувальну шахту. Їхні праці не залишилися марними – на глибині 14 сажнів (30 метрів) товщина пласта становила 0,22 сажня (47 сантиметрів). Під час подальших досліджень було виявлено пласти завтовшки 0,33 сажнів (70 сантиметрів), але вже на глибині не більше 10-11 сажнів (26-28 метрів).

«Вугілля на цій глибині виявилося нечистим, тож видобуток із цієї шахти не виробляється, - зазначав Гуров. - На більш значній глибині, можливо, якість вугілля зміниться на краще, як це часто трапляється».

Надалі вчені виявили, що товщина пласта зменшується до 0,1 сажня (21 сантиметр), а біля балки Вільямської вугілля виявити не вдалося.

Більш якісне вугілля («чисте, горить гарним полум'ям») знайшли між Поповим Яром та балкою Россоховатою на глибині 9 сажнів (20 метрів), ось тільки пласт там був не найбільший – 34 сантиметри. По сусідству знаходився ще один пласт завтовшки 64 сантиметри, ось тільки в ньому були вкраплення глини та селеніту.

«За фізичними та хімічними властивостями вугілля Дружківського родовища дуже схоже на Лисичанський та Ново-економічний (район сучасного Покровська. – Прим. редакції), належить до газових довгопламенних, ледве спікається у пухкий, дуже легкий кокс. На глибині понад 10 сажнів вугілля стає чистішим, навіть здобуте з глибоких шахт воно спікатиметься у щільний кокс. За випробуваннями вугілля належить до хорошого сорту, відомого у німецьких мінералогів під назвою Glanzkohlen. У його складі сірки 2,71%, золи – 7,31%, летких речовин – 38,35% та коксу 61,65%», - резюмував Олександр Гуров.

Зазначимо, що аж до 1938 року шахта працювала, про що свідчить мапа РСЧА від 1941 року. Старожили розповідали, що й у роки Другої світової війни жителі Сурово та Яківліки збирали в Россоховатій балці вугілля, яке допомагало пережити холодні зими.

Згодом шахти засипалися землею і тепер на їхнє існування нічого не вказує, а інформація про них збереглася лише в документах та спогадах старожилів.