Дружківка, розташована за 13–16 кілометрів від лінії фронту, продовжує потерпати від російських атак. Місто регулярно опиняється під ударами дронів та авіації, а його мешканці живуть без стабільного водо- та електропостачання.
Про це йдетьсяу репортажі Латвійського радіо, журналісти якого побували у прифронтовому місті разом з екіпажем евакуаційної групи поліції «Білий янгол».
Дорогою до Дружківки волонтери доставляли місцевим жителям хліб, а на зворотному шляху планували евакуювати родину з дітьми.
Поліцейський Ілля розповів, що лише за один день над містом можуть фіксувати десятки російських безпілотників.
«Учора там літало дуже багато дронів — десь 15 одиниць. Були поранені й пошкоджені автомобілі, які везли туди воду та пальне. В автомобілі, що перевозив пальне, загинули двоє цивільних», — зазначив він.

Фото: Indra Sprance / Latvijas Radio / Дорога до Дружківки вкрита антидроновими сітками.
За словами волонтера Влада, лише його екіпаж за останні півтора місяця евакуював сотні людей.
«За півтора місяця ми вивезли 428 людей. І це тільки наш екіпаж — Діма, Ілля і я», — розповів волонтер.
Місцеві мешканці кажуть, що умови життя стають дедалі складнішими. Жителька Дружківки Іна розповіла журналістам, що місто живе переважно завдяки гуманітарній допомозі.«Ми живемо в прифронтовій Дружківці. У нас немає електрики, немає води, тільки газ є. Дякуємо, що привозите нам хліб», — говорить жінка.
За її словами, ситуація останнім часом лише погіршується.
«Постійно літають дрони, нещодавно був удар керованими авіабомбами — багато людей постраждали. Стоячи в черзі по хліб, інколи навіть б’ємося, бо хліба привозять мало», — каже Іна.

Фото: Indra Sprance / Latvijas Radio
Попри небезпеку, багато мешканців поки не наважуються залишити рідне місто.
«Думаємо. Коли ситуація погіршиться, евакуюємося. Поки будинок ще цілий — доти й живемо», — зізнається жінка.
Під час поїздки евакуаційна група вивезла з Дружківки двох підлітків та їхніх бабусю й дідуся. Родина вирушила до Рівненської області, де має родичів.
Бабуся хлопців Ірина не приховувала емоцій, залишаючи рідне місто.
«Тут поховані наші батьки. Наші бабусі поховані, і ти вже розумієш, що сюди більше ніколи не повернешся…»
Втім, навіть у таких умовах жінка не втрачає надії.«Діти виростуть… Можливо, вони побачать інше життя, не таке — воєнне», — сказала Ірина.



Коментарі