“Ризик у роботі рятувальника має бути виправданим, але безпека — завжди на першому місці. Якщо ти сам про себе не подбаєш, ніхто не зможе врятувати тебе, і тільки так ти зможеш врятувати інших”, — каже Роман Максименко, рятувальник 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го державного пожежно-рятувального загону (м. Краматорськ).

Родом з міста Дружківка. У лавах ДСНС — з 2015 року. Нагороджений нагрудними знаками “За відвагу в надзвичайній ситуації” та “Знак пошани”.

До служби в лавах ДСНС Роман працював на місцевому заводі — стабільна робота, звичний ритм життя. Але з часом зрозумів, що хоче більшого: бути там, де його дії справді рятують життя. Саме тому він прийняв рішення змінити свій шлях і приєднатися до Служби порятунку. “Мій перший виїзд стався на Новий рік — тоді я вперше відчув, що таке справжня відповідальність. Ми виїхали на допомогу бригаді екстреної медичної допомоги, щоб транспортувати жінку похилого віку. Для мене це було своєрідне бойове хрещення”, — пригадує рятувальник.

Повномасштабне вторгнення Роман Максименко зустрів у місті Дружківка. Попри небезпеку та постійні обстріли, рятувальник залишився в громаді, щоб допомагати людям — гасити пожежі, розбирати завали, евакуйовувати мешканців. “Найстрашніше, що мені довелося пережити, сталося в липні 2022 року в місті Часів Яр. Ворог завдав удару по житловій забудові — дві п’ятиповерхівки були майже повністю зруйновані. Під завалами опинилися десятки людей.

Ми працювали кілька днів поспіль. На четвертий день спека була нестерпною, запах стояв важкий. Шукали там, де роїлися мухи — інакше знайти людей було майже неможливо. Діставали з-під завалів і загиблих, і тих, у кому ще була надія на життя.

Розбір завалів тривав п’ять днів. Унаслідок того обстрілу загинули 48 людей, серед них — одна дитина. Це назавжди залишиться в пам’яті як один із найболючіших і найважчих епізодів служби”, — розповідає Роман.

Для Романа кожен виїзд — це не просто робота, а відповідальність за чиєсь життя. Досвід, витримка та вміння швидко ухвалювати рішення не раз допомагали йому та його колегам діяти злагоджено в найскладніших умовах. “На початку грудня 2025 року російські окупанти атакували місто Краматорськ безпілотниками. Внаслідок влучань було частково зруйновано 9-поверховий житловий будинок. Під час аварійно-рятувальних робіт ми отримали інформацію про заблоковану в квартирі на другому поверсі маломобільну жінку.

Працювати було вкрай важко: задимлення, вода з верхніх поверхів заливала приміщення, конструкції залишалися нестабільними. Після багатогодинної роботи — близько третьої ночі — нам вдалося дістати жінку за допомогою жорстких нош і автодрабини, адже інших шляхів не було.

Вона провела під завалами пів дня, але трималася мужньо й до останнього підтримувала нас словами. Постраждалу передали медикам. Цей виїзд ще раз довів: правильна тактика, командна робота й витримка рятують життя навіть у найважчих умовах”, — ділиться рятувальник.

Роман багато років працює на передовій допомоги цивільному населенню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Він допомагав мешканцям Авдіївки — залучався до відновлювальних робіт, щоб люди могли зберегти тепло у своїх домівках. Також він залучався до ліквідації лісових пожеж та інших надзвичайних ситуацій у різних населених пунктах Донеччини. З листопада 2025 року він був переведений до Краматорська, де продовжує працювати, допомагаючи людям у надзвичайних ситуаціях та забезпечуючи безпеку громади.

Рятувальник має дружину та двох синів, які підтримують його. Навіть перебуваючи в евакуації в Одеській області, сім’я залишається поруч, даючи силу й натхнення, а сини беруть приклад справжньої мужності свого батька.

“Я мрію про те, щоб повернутися до своєї домівки, а якщо не вийде — хоча б щоб моя сім’я завжди була поруч”, — Роман Максименко.