Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Нескорені: сила духу та звитяга Донеччини» Данило Оганов.

Чоловік народився та виріс у місті Дружківка. З підліткового віку захоплювався спортом: займався альпінізмом, пауерліфтингом та футболом, де грав воротарем у Дружківському футбольному клубі. Взагалі, він мріяв стати професійним футболістом, але події 2013 року змінили його погляди на майбутнє – хотілося бути корисним для своєї країни та стати на захист найдорожчого — людей.

«У 16 років я не міг піти захищати країну, тому склав план дій на найближчі 7 років. Спочатку вирішив здобути освіту в Машинобудівному технікумі в м. Дружківка та в Національному університеті водного господарства та природокористування в м. Рівне, а потім - піти служити за контрактом у Десантно-штурмові війська. Я обрав саме цей рід військ, оскільки мене приваблювала висота та екстрим, а також тому, що серед моїх родичів уже були ті, хто боронив нашу країну в Десантно-штурмових військах, що мене ще більше мотивувало», - ділиться Данило Оганов.

План хлопця спрацював. У вересні 2017 року він пішов служити у 81 окрему аеромобільну Слобожанську бригаду Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. З осені 2018 по весну 2019 року виконував бойові завдання в Луганській області. З цього почався його шлях воїна.

Наприкінці вересня 2020 року у Данила закінчився термін дії контракту, тому він вирішив демобілізуватися, щоб допомагати своїй родині у розвитку сільськогосподарського підприємства та підтримувати військових на волонтерських засадах. Військовий повернувся до звичайного життя. Але ненадовго.

«24 лютого 2022 року о 4:30 ранку я прокинувся вдома від вибухів і одразу зрозумів, що почалося повномасштабне вторгнення росії. Я взагалі не вагався, як діяти далі, бо вже цього дня о 12:00 зібрав свої речі та приєднався до своєї бригади, де я раніше служив», - розказує Данило Оганов.

Разом зі своєю бригадою він тримали оборону на Ізюмському та Святогірському напрямках. Після звільнення Харківської області від російських загарбників бригаду перекинули на оборону Сіверського напрямку. Але після 2 тижнів оборони військовий отримав важке поранення лівої ноги та був евакуйований до шпиталю. Упродовж пів року лікарі боролися за життя, оскільки місце поранення було інфіковане. Після проведення 19 операцій кінцівка почала загоюватися, і почався процес реабілітації.

Дружківчанин підкреслює, що все одно мав бажання повернутися назад на службу та боронити країну разом зі своїми побратимами від агресора. І повернувся до своєї бригади, де його відправили на повторне проходження військово-лікарської комісії. Лікарі визнали десантника обмежено придатним і непридатним для Десантно-штурмових військ. Але чоловік не збирався кидати службу у своїй частині та підписав документ про бажання залишитись і продовжив свій військовий шлях.

Через пів року він знову отримав поранення, через що стан здоров’я дуже погіршився, і більше не міг виконувати бойові завдання. Через бажання не підводити своїх побратимів, військовий вирішив піти зі служби у Збройних Силах України.

«Але, попри всі ці випробування, я не склав руки і продовжив працювати на сімейному агропідприємстві та як волонтер допомагати військовим і цивільному населенню, - каже Данило Оганов. - Наразі я намагаюся адаптуватися до цивільного життя та активно беру участь у ветеранських заходах. Майже два місяці я проходив навчання в проєкті «Лідерство заради відновлення Донеччини», де презентував свій проєкт «Зерно надії: відновлення сільськогосподарського підприємства ТОВ «Новогригорівське» Дружківської громади». Впродовж усього свого військового шляху я мав сенс життя та підтримку, яку дарували мені Ісус Христос, батьки, родина, кохана дівчина та друзі. Завдяки їм я мав жити, боротися і не здаватися тоді й зараз. Я зробив усе можливе, щоб захистити свою країну та не дати агресору зруйнувати нашу державу».